Інформація з Surgebook
Жанри: Роман, Підлітки та молодь, Поезія
Опубліковано: 13.01.2023Статус: ЗавершеноОбмеження: НіЧас: 23 хвВподобань - 8. Коментарів - 3. Переглядів - 50522
1.
Сюжетна книга у форматі віршів розповідає про кохання звичайного хлопця з королівською донькою. Окрім цього книга вирізняється нестандартним фіналом та наявністю містики.
Від Автора
Давно хотів сказати,
Що сил так жити вже немає:
Гарних слів давно не чути,
А так хотілось щоб,
Мене всі знов почули,
Зрозуміли й повернули!
Моє життя ніби розділ книги,
В якому є точно місце для інтриги!
Але не час для відлиги,
Не час для простою,
Пора нам усім разом іти до бою!
І тільки тоді, ми разом прийдемо знов,
І покажем цьому світу, що у ньому
Досі є любов!
Що сил так жити вже немає:
Гарних слів давно не чути,
А так хотілось щоб,
Мене всі знов почули,
Зрозуміли й повернули!
Моє життя ніби розділ книги,
В якому є точно місце для інтриги!
Але не час для відлиги,
Не час для простою,
Пора нам усім разом іти до бою!
І тільки тоді, ми разом прийдемо знов,
І покажем цьому світу, що у ньому
Досі є любов!
Вступ
Десь колись в якійсь країні,
Було місце для кіоску в місті,
Звідти часто йшли плітки:
Про любов, кохання і ось
Це сьогодні згадане королівство...
Було місце для кіоску в місті,
Звідти часто йшли плітки:
Про любов, кохання і ось
Це сьогодні згадане королівство...
Тінь
У темну ніч,
Серед купи невідомих облич,
Під мільйонами зірок на небі,
Я побачив тінь твою.
У закинутому домі на панелі.
Зараз у мене виникає питання одне:
Чому за мною досі йдеш ти?
Хіба не забуті ті конфлікти?
Чуючи твій крок, у голові,
Я чую різні імена.
І кажу собі я знов у голос:
Це вона.
Серед купи невідомих облич,
Під мільйонами зірок на небі,
Я побачив тінь твою.
У закинутому домі на панелі.
Зараз у мене виникає питання одне:
Чому за мною досі йдеш ти?
Хіба не забуті ті конфлікти?
Чуючи твій крок, у голові,
Я чую різні імена.
І кажу собі я знов у голос:
Це вона.
Запрошення на Зустріч
Я закохався в тебе того ж дня,
Коли я зрозумів, що ти сенс мого життя.
Ти та котру з дороги у кареті я побачив,
В моєму кабінеті було безлічі портретів,
Був я на безлічі побачень,
Але такої як ти,
Не бачили навіть мої пращури.
Ти ніби ікона, що з своєї карети зазирає,
До мого вікна, а я гадаю невтомно:
Хто ж є вона?
Вона та сама принцеса недоступна,
Яка живе у місцях де пливуть,
Лиш золотії судна.
Де у людей навколо немає добра,
Але натомість у тебе щасливе життя.
Хотів би бути я й далі тієї ж думки,
Якої був до цього дня,
Коли так чітко й ясно,
Корективи ввійшли,
До мого життя!
Коли у мене з'явилось безлічі дум,
Коли у мене зник з обличчя сум.
Тож зустріньмося принцесо знов,
У твоїх садах прекрасних, королівських,
Пишних й вільних.
Давай поговоримо ми разом про любов!
Чи якщо можливо то,
Просто повторимо цю зустріч знов.
Ти моє життя - ти моя любов,
Тож зробімо щось разом знов!
Коли я зрозумів, що ти сенс мого життя.
Ти та котру з дороги у кареті я побачив,
В моєму кабінеті було безлічі портретів,
Був я на безлічі побачень,
Але такої як ти,
Не бачили навіть мої пращури.
Ти ніби ікона, що з своєї карети зазирає,
До мого вікна, а я гадаю невтомно:
Хто ж є вона?
Вона та сама принцеса недоступна,
Яка живе у місцях де пливуть,
Лиш золотії судна.
Де у людей навколо немає добра,
Але натомість у тебе щасливе життя.
Хотів би бути я й далі тієї ж думки,
Якої був до цього дня,
Коли так чітко й ясно,
Корективи ввійшли,
До мого життя!
Коли у мене з'явилось безлічі дум,
Коли у мене зник з обличчя сум.
Тож зустріньмося принцесо знов,
У твоїх садах прекрасних, королівських,
Пишних й вільних.
Давай поговоримо ми разом про любов!
Чи якщо можливо то,
Просто повторимо цю зустріч знов.
Ти моє життя - ти моя любов,
Тож зробімо щось разом знов!
Після Зустрічі
Не знаю чи все одно тобі на мене?
Чи може ти хоч трішки,
Думаєш про мене?
У моїм житті було багато дівчат,
Але у жодної не було таких оченят,
У жодної в садах не було таких цуценят.
Я радий, що ти зі мною,
Все ж таки зустрілась!
Що знайшла час і не соромилась!
Я пишаюся тобою і зараз точно розумію,
Що хочу бути лише разом із тобою.
Мені не треба більш нікого,
Я хочу зараз,
Лиш тебе і серця твого!
Чи може ти хоч трішки,
Думаєш про мене?
У моїм житті було багато дівчат,
Але у жодної не було таких оченят,
У жодної в садах не було таких цуценят.
Я радий, що ти зі мною,
Все ж таки зустрілась!
Що знайшла час і не соромилась!
Я пишаюся тобою і зараз точно розумію,
Що хочу бути лише разом із тобою.
Мені не треба більш нікого,
Я хочу зараз,
Лиш тебе і серця твого!
Завтра
Нова зустріч з тобою це ризик,
Що готує мені різки.
Ті самі сильні й такі, що б'ють по кисті,
І знов читаю я роман Агати Кристі,
І намагаюсь я знайти,
У ньому грам користі.
Мені вже важко уявити, що завтра,
Полетить аероплан, у ньому я,
І в ньому той самий, батьків план...
Що готує мені різки.
Ті самі сильні й такі, що б'ють по кисті,
І знов читаю я роман Агати Кристі,
І намагаюсь я знайти,
У ньому грам користі.
Мені вже важко уявити, що завтра,
Полетить аероплан, у ньому я,
І в ньому той самий, батьків план...
Батьків План
Гадав і думав, що вже життя,
Нормальне я собі знайшов.
Думав та подумав, що добре,
Коли тебе обрав й не передумав.
Тепер не знаю я, що батько твій задумав.
Він знов якийсь,
Новий квест мені придумав.
Він хоче відправити,
Мене на безлюдний острів в морі.
Туди де немає навіть,
Пальми й тополі,
Й залишити там на 40 днів,
Без їди й нормального пиття.
Він гадає, що там попри все,
Я проживу нормальне життя.
Ти знаєш, що це смерть,
Але його не зупиняєш.
Хотів знайти собі добро і ласки,
А отримав зло й суцільні пастки!
Нормальне я собі знайшов.
Думав та подумав, що добре,
Коли тебе обрав й не передумав.
Тепер не знаю я, що батько твій задумав.
Він знов якийсь,
Новий квест мені придумав.
Він хоче відправити,
Мене на безлюдний острів в морі.
Туди де немає навіть,
Пальми й тополі,
Й залишити там на 40 днів,
Без їди й нормального пиття.
Він гадає, що там попри все,
Я проживу нормальне життя.
Ти знаєш, що це смерть,
Але його не зупиняєш.
Хотів знайти собі добро і ласки,
А отримав зло й суцільні пастки!
Лист до Тебе
Пишу я тобі лист:
Про біль і сум,
Про плач і печаль,
У моїй душі.
Я витираю сльози із свого обличчя,
І кажу собі, що я сильний чоловік.
Але іду я по узбіччі і розумію,
Що вже не такий як був колись, раніше.
Десь ще недавно,
Між нами було розуміння,
Тепер наше життя з тобою,
Просто вже суцільне непорозуміння!
Хотів я розпочати жити у любові,
Але не у гіркій складній недолі,
Твій батько, що запротяг мене,
За цей кордон хотів, щоб я як,
Те судно, пішов на саме дно.
Він гадає, що я ніби якесь бидло,
І, що життя мені таке,
Вже точно остогидло,
Але тримаюсь я і досі,
І після стількох часів розлуки,
Мені б хотілось цілувати тобі руки,
Хотілося б писати вже,
Про радість, щастя,
А ніж про постріли,
У спину від мого нещастя.
Я відкриваю свій блокнот,
Та бачу я у ньому безлічі нот,
З минулого мого.
Коли хотів я музикантом бути,
Але коли тебе я покохав,
Прийшлось мені про це забути.
Якби тоді ось це все знав,
І вибір тоді мав,
То точно б не обрав ось це,
І не звернув би я уваги на твоє лице.
І щоб хто не сказав мені,
Про те, що ніби я егоїстичний,
Але життя, і образ мій у ньому
Точно вже не сатиричний!
Про біль і сум,
Про плач і печаль,
У моїй душі.
Я витираю сльози із свого обличчя,
І кажу собі, що я сильний чоловік.
Але іду я по узбіччі і розумію,
Що вже не такий як був колись, раніше.
Десь ще недавно,
Між нами було розуміння,
Тепер наше життя з тобою,
Просто вже суцільне непорозуміння!
Хотів я розпочати жити у любові,
Але не у гіркій складній недолі,
Твій батько, що запротяг мене,
За цей кордон хотів, щоб я як,
Те судно, пішов на саме дно.
Він гадає, що я ніби якесь бидло,
І, що життя мені таке,
Вже точно остогидло,
Але тримаюсь я і досі,
І після стількох часів розлуки,
Мені б хотілось цілувати тобі руки,
Хотілося б писати вже,
Про радість, щастя,
А ніж про постріли,
У спину від мого нещастя.
Я відкриваю свій блокнот,
Та бачу я у ньому безлічі нот,
З минулого мого.
Коли хотів я музикантом бути,
Але коли тебе я покохав,
Прийшлось мені про це забути.
Якби тоді ось це все знав,
І вибір тоді мав,
То точно б не обрав ось це,
І не звернув би я уваги на твоє лице.
І щоб хто не сказав мені,
Про те, що ніби я егоїстичний,
Але життя, і образ мій у ньому
Точно вже не сатиричний!
До Недокоролеви
Я не король, а ти не королева!
Ти просто кара для,
Вільного й простого лева!
Ти кажеш, що більше вже не треба,
Мені висловлювати свою власну думку,
Що вже всі мене давно звели з рахунку,
А може ти все брешеш спеціально,
Аби скалічити мене вже соціально.
Твій батько як і ти, шалений псих,
У твоїх думках гроші,
Й нічого більше них,
Я обирав собі любов, а не якісь монети:
Не гроші й не золотії кілометри.
Я обрав собі сенс заради чого жити,
Заради чого, сяйво Сонця зустрічати,
І бачити як усміхаються діти.
Тож якщо тобі важливі гроші,
І ось це усе, але не любов між нами,
То забудь про мене й усе!
Ти просто кара для,
Вільного й простого лева!
Ти кажеш, що більше вже не треба,
Мені висловлювати свою власну думку,
Що вже всі мене давно звели з рахунку,
А може ти все брешеш спеціально,
Аби скалічити мене вже соціально.
Твій батько як і ти, шалений псих,
У твоїх думках гроші,
Й нічого більше них,
Я обирав собі любов, а не якісь монети:
Не гроші й не золотії кілометри.
Я обрав собі сенс заради чого жити,
Заради чого, сяйво Сонця зустрічати,
І бачити як усміхаються діти.
Тож якщо тобі важливі гроші,
І ось це усе, але не любов між нами,
То забудь про мене й усе!
На Прощання
А ти гадала, що мене нестане?
Хотіла ти по мені свою вже сльозу,
Пустити? Актриса ти невдалого театру!
Я той хто вижив і не зламався!
Я той хто не переламався!
Я міг би зараз гордо поцілувати руку,
Ось цій прекрасній дамі.
Але тепер я гордо вже піду,
І не поцілую твою руку,
Та лиш упевнено тобі скажу:
Шукайте мене в Амстердамі.
При нормальному житті,
Та нормальній дамі!
Будь тепер сама на самоті,
До свого скону.
Так і треба тобі люба моя,
Ти заслужила цього скону!
Дивлюсь я зверху на ікону,
Хрещусь та кажу, що не прийду,
Я до тебе знову!
Адже це ти точно заслужила:
Не буду я із тобою жити!
І позитивних слів від мене нечекай,
І якщо бажаєш, то покарай!
Я все сказав, але додам мабуть,
Напевне на останок:
Нехай навіки зникне,
Весь цей сум і ось це,
Бридке й огидне королівство!
Хотіла ти по мені свою вже сльозу,
Пустити? Актриса ти невдалого театру!
Я той хто вижив і не зламався!
Я той хто не переламався!
Я міг би зараз гордо поцілувати руку,
Ось цій прекрасній дамі.
Але тепер я гордо вже піду,
І не поцілую твою руку,
Та лиш упевнено тобі скажу:
Шукайте мене в Амстердамі.
При нормальному житті,
Та нормальній дамі!
Будь тепер сама на самоті,
До свого скону.
Так і треба тобі люба моя,
Ти заслужила цього скону!
Дивлюсь я зверху на ікону,
Хрещусь та кажу, що не прийду,
Я до тебе знову!
Адже це ти точно заслужила:
Не буду я із тобою жити!
І позитивних слів від мене нечекай,
І якщо бажаєш, то покарай!
Я все сказав, але додам мабуть,
Напевне на останок:
Нехай навіки зникне,
Весь цей сум і ось це,
Бридке й огидне королівство!
Лист у Минуле
Пишу тобі листа коли усе минуло,
Але коли нічого не забуто!
Коли ще з теплого від полум'я попелу,
Можливо дістати якусь частину того,
Що вогню вже було подаровано.
Тебе було згадано тисячі разів:
Сотні моїх віршів - це сотні
Нових життів!
Кожне слово як нова ікона.
Кожне речення,
Як солов'їна пісня за вікном.
Але врешті-решт ким я був для тебе?
Покірним рабом?
Ти б могла сказати, що це не так?
Але тоді як?
На інше знову щось інакше?
А де ж ось та велична різнобарвність?
Вона є всюди, але не в моїх віршах!
Всюди шифр невідомого,
А тим шифром і є ти!
Загадку вже розгадано!
Зрозуміла першою - це ти!
І скільки б, що я не сказав,
І скільки б, що я не писав,
Цей лист присвячений тобі,
Можливо колись,
Ти присвятиш подібне мені!
І хоч усе завершено,
Але як покірний раб,
Я залишу купу твоїх фото,
На своїй стіні,
Це подібне до того як отці у церкві,
Порозвішували ікони.
А я бачу все з вікон,
Та чудово розумію,
Що побачене не сон!
І не вкриє вже минуле та вербова гілка,
Бо її вже давно немає як і того літа!
З тієї дивної пригоди,
Що була ніби вчора чи ніколи,
Дивлячись у дзеркало,
Я чудово бачу ту тінь,
Що я бачив рік тому тоді,
Коли побачив ту тінь,
У закинутому домі на панелі.
І тепер цей пазл вже складено,
Картину зібрано!
Тепер мені вже точно зрозуміло,
Що тоді робила тієї ночі в тому домі ти!
Ти намагалася мене приворожити,
І цього ти здобула тоді!
Але не розумію я лише одного:
Чому мене, а не когось іншого?
Як ти збиралася дивитися в очі мені?
Ми ж різні не лише за характером,
Хіба ні?
Мені була важлива любов,
А тобі лиш гроші й золоті монети,
Яких достатньо в тебе принцесо,
Було і без мене.
Твій рід - увесь егоїстичний,
Мій образ аж ніяк не сатиричний!
Тож прошу тебе я знов:
Залиш мене у спокої нарешті,
Адже життя з тобою - це точно не любов!
Але коли нічого не забуто!
Коли ще з теплого від полум'я попелу,
Можливо дістати якусь частину того,
Що вогню вже було подаровано.
Тебе було згадано тисячі разів:
Сотні моїх віршів - це сотні
Нових життів!
Кожне слово як нова ікона.
Кожне речення,
Як солов'їна пісня за вікном.
Але врешті-решт ким я був для тебе?
Покірним рабом?
Ти б могла сказати, що це не так?
Але тоді як?
На інше знову щось інакше?
А де ж ось та велична різнобарвність?
Вона є всюди, але не в моїх віршах!
Всюди шифр невідомого,
А тим шифром і є ти!
Загадку вже розгадано!
Зрозуміла першою - це ти!
І скільки б, що я не сказав,
І скільки б, що я не писав,
Цей лист присвячений тобі,
Можливо колись,
Ти присвятиш подібне мені!
І хоч усе завершено,
Але як покірний раб,
Я залишу купу твоїх фото,
На своїй стіні,
Це подібне до того як отці у церкві,
Порозвішували ікони.
А я бачу все з вікон,
Та чудово розумію,
Що побачене не сон!
І не вкриє вже минуле та вербова гілка,
Бо її вже давно немає як і того літа!
З тієї дивної пригоди,
Що була ніби вчора чи ніколи,
Дивлячись у дзеркало,
Я чудово бачу ту тінь,
Що я бачив рік тому тоді,
Коли побачив ту тінь,
У закинутому домі на панелі.
І тепер цей пазл вже складено,
Картину зібрано!
Тепер мені вже точно зрозуміло,
Що тоді робила тієї ночі в тому домі ти!
Ти намагалася мене приворожити,
І цього ти здобула тоді!
Але не розумію я лише одного:
Чому мене, а не когось іншого?
Як ти збиралася дивитися в очі мені?
Ми ж різні не лише за характером,
Хіба ні?
Мені була важлива любов,
А тобі лиш гроші й золоті монети,
Яких достатньо в тебе принцесо,
Було і без мене.
Твій рід - увесь егоїстичний,
Мій образ аж ніяк не сатиричний!
Тож прошу тебе я знов:
Залиш мене у спокої нарешті,
Адже життя з тобою - це точно не любов!
Слова Матері (ДОПОВНЕННЯ)
Моя матір казала мені,
Що роман з тобою,
Не доведе мене до добра!
І, що з твоїм батьком,
Який у майбутньому буде вже,
Безхатьком, я не отримаю,
Нормального життя.
Не повірив я їй. Ось і маю життя:
Життя, що зване словом "небуття"!
Все, що було пішло на марне.
Туди пішли ось ці вірші,
Мої роки і голоси моєї душі,
Моє життя не нове стало,
Я ніби впав у яму чи у прірву.
Була б це їжа, я б її точно вирвав.
Лишилось просто мені жити якось,
І не прогадати знову!
Щоб все-таки не втрапити у нову,
Байку знову, бо знаю я, що казку,
Цю веселу чи не дуже, народ ось,
Цей, згадає знову, тоді коли мене,
Не стане, і коли в мене,
Ще любов настане...
Що роман з тобою,
Не доведе мене до добра!
І, що з твоїм батьком,
Який у майбутньому буде вже,
Безхатьком, я не отримаю,
Нормального життя.
Не повірив я їй. Ось і маю життя:
Життя, що зване словом "небуття"!
Все, що було пішло на марне.
Туди пішли ось ці вірші,
Мої роки і голоси моєї душі,
Моє життя не нове стало,
Я ніби впав у яму чи у прірву.
Була б це їжа, я б її точно вирвав.
Лишилось просто мені жити якось,
І не прогадати знову!
Щоб все-таки не втрапити у нову,
Байку знову, бо знаю я, що казку,
Цю веселу чи не дуже, народ ось,
Цей, згадає знову, тоді коли мене,
Не стане, і коли в мене,
Ще любов настане...
2.
Ця книга містить менше віршів, але зробить читачеві зрозумілим ім`я головного героя та його подальшу долю. Загалом книга принесе своєму читачеві цілу палітру емоцій й зробить проведений час за її читанням точно незабутнім.
Нічні Думки
Веду я свій щоденник,
Вже другий рік поспіль,
Після першого все королівство,
Відійти не може досі!
Почув я новину,
Що мені присуджено страту,
За те, що я призвів у принцеси,
На довгий час, її настрою втрату!
В`язниця стала мені ніби рідний дім:
У ньому також була купка товстих стін.
Тут я завжди на самоті,
Але напевне час настав прощатись мені.
Скажу лиш я останнє слово,
І розпишусь я у кінці цього блокноту,
У якому я колись виводив кожну ноту.
Щоб хоч хтось колись,
Відкрив цю книгу знову,
І зрозумів, що автором її,
Був не якийсь там боягузний писар,
А сміливий хлопець Макс,
Що ніби сильний лицар,
Дістався краю світу,
Та побачив все без прикрас,
Для цього зі спроб,
Йому знадобився лише раз.
Той Макс, який нажаль,
Загине цього ранку,
І лиш побачить на останок,
Промені раннього світанку.
Та покине світ цей, коли ще Сонце,
Буде досинати, а король вже буде,
Моєму кату гордо й гучно аплодувати,
А принцеса буде міцно спати,
Знаючи, що колишнього нестало.
І лиш люди не почують,
Цієї прикрої звістки.
Її вони не почують і з уст,
Моєї колишньої невістки.
Адже люди зверху гадають,
Що я не заслуговую,
Й літери на аркуші паперу.
І навіть й на останок мені,
Не попоїсти та у місце,
Для відомих осіб в королівстві,
Мені вже точно не присісти.
Адже в їхніх мріях,
Мене ще мала совість раніше загризти.
Ось такий сумний фінал,
Шкода мені, що моє кохання,
Це лише обман!
Світ наповнений оман,
Але врешті решт є ті хто все це оминули,
І успіху вони вже досягнули!
Шкода мені, що я не в їх числі,
Але надія лиш на Бога,
Й вплив моєї сім`ї!
Вже другий рік поспіль,
Після першого все королівство,
Відійти не може досі!
Почув я новину,
Що мені присуджено страту,
За те, що я призвів у принцеси,
На довгий час, її настрою втрату!
В`язниця стала мені ніби рідний дім:
У ньому також була купка товстих стін.
Тут я завжди на самоті,
Але напевне час настав прощатись мені.
Скажу лиш я останнє слово,
І розпишусь я у кінці цього блокноту,
У якому я колись виводив кожну ноту.
Щоб хоч хтось колись,
Відкрив цю книгу знову,
І зрозумів, що автором її,
Був не якийсь там боягузний писар,
А сміливий хлопець Макс,
Що ніби сильний лицар,
Дістався краю світу,
Та побачив все без прикрас,
Для цього зі спроб,
Йому знадобився лише раз.
Той Макс, який нажаль,
Загине цього ранку,
І лиш побачить на останок,
Промені раннього світанку.
Та покине світ цей, коли ще Сонце,
Буде досинати, а король вже буде,
Моєму кату гордо й гучно аплодувати,
А принцеса буде міцно спати,
Знаючи, що колишнього нестало.
І лиш люди не почують,
Цієї прикрої звістки.
Її вони не почують і з уст,
Моєї колишньої невістки.
Адже люди зверху гадають,
Що я не заслуговую,
Й літери на аркуші паперу.
І навіть й на останок мені,
Не попоїсти та у місце,
Для відомих осіб в королівстві,
Мені вже точно не присісти.
Адже в їхніх мріях,
Мене ще мала совість раніше загризти.
Ось такий сумний фінал,
Шкода мені, що моє кохання,
Це лише обман!
Світ наповнений оман,
Але врешті решт є ті хто все це оминули,
І успіху вони вже досягнули!
Шкода мені, що я не в їх числі,
Але надія лиш на Бога,
Й вплив моєї сім`ї!
Останнє Слово
Новий день - нова ніч!
Переді мною купа невідомих облич.
Усі думки проте, аби не втратити,
Голову власну з пліч.
Так хотілось би ще якогось кохання,
Але вже бачу я її зітхання.
Нажаль настає мій кінець,
Уявляю проповідь, яку на мою честь,
Читає десь у таємниці,
В церкві Святий Отець!
На душі сум,
Знову безлічі поганих дум.
Чи хтось мене згадає?
Чи років з два ще спам`ятає?
Знов хотілось мені ласки,
Натомість знову тільки пастки!
Пам`януть і не згадають:
Прийду я привидом,
Яскравим - проженуть!
Попрошу я добра ще на останок:
То й на одному ганку,
Мені буде місце для зустрічі,
Якогось там світанку,
Там я побачу чиюсь коханку,
Чи може вже якусь там коліжанку.
Немає сенсу: де і, що,
Кінець настав,
Добра вже не застав,
Мене король на смерть послав.
Ім`я мого убивці - В`ячеслав!
Переді мною купа невідомих облич.
Усі думки проте, аби не втратити,
Голову власну з пліч.
Так хотілось би ще якогось кохання,
Але вже бачу я її зітхання.
Нажаль настає мій кінець,
Уявляю проповідь, яку на мою честь,
Читає десь у таємниці,
В церкві Святий Отець!
На душі сум,
Знову безлічі поганих дум.
Чи хтось мене згадає?
Чи років з два ще спам`ятає?
Знов хотілось мені ласки,
Натомість знову тільки пастки!
Пам`януть і не згадають:
Прийду я привидом,
Яскравим - проженуть!
Попрошу я добра ще на останок:
То й на одному ганку,
Мені буде місце для зустрічі,
Якогось там світанку,
Там я побачу чиюсь коханку,
Чи може вже якусь там коліжанку.
Немає сенсу: де і, що,
Кінець настав,
Добра вже не застав,
Мене король на смерть послав.
Ім`я мого убивці - В`ячеслав!
Наша Доля
В'ячеслав був хлопець простий:
Не з королівського роду,
Але дослужився до ката,
Звичайного люду!
Він покірний раб,
Королівського двору.
Кожного дня,
Нагострює свою сокиру,
А після обіду,
Вже миє її,
Від кривавого сліду.
Ось так минало,
Його життя щодня,
Але нещодавно сталася біда:
У суді перемогла,
Моя сім'я.
Тоді нестало В'ячеслава-поганця,
А на його могилі,
Співають лишень,
Темні ворони пісню про поганця.
А душа його,
Із того світу постійно гукає:
"Ось воно, Трясця!"
Не з королівського роду,
Але дослужився до ката,
Звичайного люду!
Він покірний раб,
Королівського двору.
Кожного дня,
Нагострює свою сокиру,
А після обіду,
Вже миє її,
Від кривавого сліду.
Ось так минало,
Його життя щодня,
Але нещодавно сталася біда:
У суді перемогла,
Моя сім'я.
Тоді нестало В'ячеслава-поганця,
А на його могилі,
Співають лишень,
Темні ворони пісню про поганця.
А душа його,
Із того світу постійно гукає:
"Ось воно, Трясця!"
Моя Доля
Нарешті, я вільний!
Хоч і знов бідняк,
Але нехай вже буду.
Краще жити так, аніж ніяк!
Кажу своїй родині я спасибі,
Та дякую Богу за поміч,
У лихій годині.
Гордо йду до свого я народу:
З часом принесу літературних нагород, Вам нових знову!
І врешті-решт, в моєму серці,
Знову є любов та знову є тепло:
Кохана з Амстердаму знала,
Що поборю зло!
Тож тепер кажу упевнено,
Й гордо вам я знову:
Що “Живу я при нормальному житті,
Та нормальній дамі,
Всім кого цікавлю - шукайте,
Мене в Амстердамі!“
Хоч і знов бідняк,
Але нехай вже буду.
Краще жити так, аніж ніяк!
Кажу своїй родині я спасибі,
Та дякую Богу за поміч,
У лихій годині.
Гордо йду до свого я народу:
З часом принесу літературних нагород, Вам нових знову!
І врешті-решт, в моєму серці,
Знову є любов та знову є тепло:
Кохана з Амстердаму знала,
Що поборю зло!
Тож тепер кажу упевнено,
Й гордо вам я знову:
Що “Живу я при нормальному житті,
Та нормальній дамі,
Всім кого цікавлю - шукайте,
Мене в Амстердамі!“
3.
Усе відбувається у листах головного персонажа Макса, який цього разу пише усе в листах до своєї колишньої дівчини з покинутого ним королівства. Під час читання цієї книги ви дізнаєтесь дещо неочікуване про саму принцесу та врешті-решт зможете зрозуміти, що таке любов насправді.
Коли?
Серед дивних митей,
Моїх марень, сну осіннього.
У сні своєму неміцному,
Я чую тихі голоси минулого свого,
Та легкотливі дотики,
Невідомих речей до розуму мого!
Мені невідомо хто і чому,
Гадає про мене серед ночі.
Хто дивиться на портреті,
У мої прості зелені очі?
І скільки залишилося часу,
Для показу невідомих видінь?
Коли ж нарешті з вікон моїх,
Зникне твоя забута мною тінь?
Моїх марень, сну осіннього.
У сні своєму неміцному,
Я чую тихі голоси минулого свого,
Та легкотливі дотики,
Невідомих речей до розуму мого!
Мені невідомо хто і чому,
Гадає про мене серед ночі.
Хто дивиться на портреті,
У мої прості зелені очі?
І скільки залишилося часу,
Для показу невідомих видінь?
Коли ж нарешті з вікон моїх,
Зникне твоя забута мною тінь?
Мрія на Чужині
Твої очі - це диво з усіх див!
Твоє ім’я - скарб загадкових дів!
Я сидячи в кюветі,
Гадаю про блакитні барви у її очах,
Які безцінні погляду моєму,
Як і народу Вкраїни любої моєї,
Блакитні води рідного Дунаю.
Скільки часу дум моїм лишилось?
Я досі ще незнаю,
Але я розумію, що її кохаю.
І без неї я сам себе втрачаю!
Адже хіба буде гідно,
Залишитися у чужому мені Амстердамі,
Хоч ніби й нормальній,
Але не любій мені дамі?
Втрачаю я натхнення,
Та починаються напливи,
Сильного печалю,
Бо не хочу я доживати,
Роки свої на чужині,
А мрію попивати чаю,
На Вітчизні рідній.
Згадати разом з нею,
Цю пригоду знову, та неповторити,
Цього лиха колись знову!
Твоє ім’я - скарб загадкових дів!
Я сидячи в кюветі,
Гадаю про блакитні барви у її очах,
Які безцінні погляду моєму,
Як і народу Вкраїни любої моєї,
Блакитні води рідного Дунаю.
Скільки часу дум моїм лишилось?
Я досі ще незнаю,
Але я розумію, що її кохаю.
І без неї я сам себе втрачаю!
Адже хіба буде гідно,
Залишитися у чужому мені Амстердамі,
Хоч ніби й нормальній,
Але не любій мені дамі?
Втрачаю я натхнення,
Та починаються напливи,
Сильного печалю,
Бо не хочу я доживати,
Роки свої на чужині,
А мрію попивати чаю,
На Вітчизні рідній.
Згадати разом з нею,
Цю пригоду знову, та неповторити,
Цього лиха колись знову!
Втрачаючи Глузд
Сиджу гадаю цілі ночі,
Про її блакитні любі очі.
Її портрети наповнені,
Невідомими барвами,
А дерева на них золотистими шатами.
Я намагаюся залишитися,
При розумі своєму.
Але хіба ось це можливо,
Коли плечі твої,
Огортає сотворене нею,
Для тебе самого,
Безцінне мереживо?
Про її блакитні любі очі.
Її портрети наповнені,
Невідомими барвами,
А дерева на них золотистими шатами.
Я намагаюся залишитися,
При розумі своєму.
Але хіба ось це можливо,
Коли плечі твої,
Огортає сотворене нею,
Для тебе самого,
Безцінне мереживо?
Варто?
Я намагаюся знайти,
Те, що втратив колись давно.
Коли моє життя ще мало якийсь сенс,
А страждання якесь розуміння.
Поглянь на все ось це:
Коли не разом ми,
То виглядаємо як непорозуміння.
Може врешті-решт нарешті варто,
Закінчити життя з прохань батьків?
Та нарешті почати,
Разом жити у одному домі?
Й не сподіватися щоденно,
На самобутній гарний вплив тієї долі?
Те, що втратив колись давно.
Коли моє життя ще мало якийсь сенс,
А страждання якесь розуміння.
Поглянь на все ось це:
Коли не разом ми,
То виглядаємо як непорозуміння.
Може врешті-решт нарешті варто,
Закінчити життя з прохань батьків?
Та нарешті почати,
Разом жити у одному домі?
Й не сподіватися щоденно,
На самобутній гарний вплив тієї долі?
Про Мрію Юної Особи
Ми з тобою ніби й живемо,
У одному світі,
Але оточення наше з тобою різне.
Ми хоч і у одній кімнаті,
Але на самоті постійно!
Коли ж завершимо,
Вічний біль душ,
Наших стражденних?
Коли забудемо про принципи,
Що перекреслили стосунки?
Коли ж нарешті, я напишу листа,
До тієї юної особи, що пише все сама,
А не передає усі свої думки,
У батькові бездушні руки?
Що нищать всіх відвертостей початки,
Та на шматки здирають душу,
Із людини, що мріяла,
Про справжнє кохання,
А не чиїсь лихії та тупії статки?
У одному світі,
Але оточення наше з тобою різне.
Ми хоч і у одній кімнаті,
Але на самоті постійно!
Коли ж завершимо,
Вічний біль душ,
Наших стражденних?
Коли забудемо про принципи,
Що перекреслили стосунки?
Коли ж нарешті, я напишу листа,
До тієї юної особи, що пише все сама,
А не передає усі свої думки,
У батькові бездушні руки?
Що нищать всіх відвертостей початки,
Та на шматки здирають душу,
Із людини, що мріяла,
Про справжнє кохання,
А не чиїсь лихії та тупії статки?
Зерно й Слово
Твій батько негідник,
Та суцільний бовдур!
Що нищить своїми коректуваннями,
Усі можливі зерна того,
Що могло стати вже чимось більшим,
Ніж насінням в грунті.
Дуже мені шкода,
Що усі слова, які пишу,
Тобі вже не почути!
Та суцільний бовдур!
Що нищить своїми коректуваннями,
Усі можливі зерна того,
Що могло стати вже чимось більшим,
Ніж насінням в грунті.
Дуже мені шкода,
Що усі слова, які пишу,
Тобі вже не почути!
Зрозумій
Ми кайданами скуті!
Бажання наших душ,
Давно забуті.
Втрачено усе, що єднало,
Нас разом ще вчора.
Виною цьому страх,
Перед зміною життя свого.
Перетином кордоном існуючого,
Та отриманням більшого нового.
Але хіба такими були наші предки?
Хіба вони б мовчали й здалися,
Боячись втратити те,
Що є у них сьогодні?
Якби ось так було,
То нас з тобою не було!
Щоб зрозуміти ось це все потрібен час,
Коли ж тепер, ми на самоті,
Його достатньо в нас.
Бажання наших душ,
Давно забуті.
Втрачено усе, що єднало,
Нас разом ще вчора.
Виною цьому страх,
Перед зміною життя свого.
Перетином кордоном існуючого,
Та отриманням більшого нового.
Але хіба такими були наші предки?
Хіба вони б мовчали й здалися,
Боячись втратити те,
Що є у них сьогодні?
Якби ось так було,
То нас з тобою не було!
Щоб зрозуміти ось це все потрібен час,
Коли ж тепер, ми на самоті,
Його достатньо в нас.
Шлях Кохання
Наші душі огортає холод,
Його створили ми самі,
Тепер ми самотні у житті.
Але я знаю одне:
Колись ми зруйнемо,
Ті кайдани, що скували ми собі самі.
Ще будуть пишатись нами,
Наші з тобою батьки!
Будемо пишатись і ми!
Тільки так і ніяк інакше,
Адже любов - це шлях тернистий,
Він робить із невільних,
По-справжньому вільних,
А із слабких, по-справжньому сильних!
Тож пішли тим шляхом.
І хоч перед нами темні ліси,
Довірся мені!
Адже тримаючись разом за руки,
Пліч-о-пліч ми пройдемо й гори хиткі,
Здолаємо разом миті злі.
Люблю я тебе!
Та не втрачу я останній шанс моєї долі,
Щоб повернутися до тебе,
Й бути разом із тобою знову!
Та зустрічати кожен день свій новий,
І бути поруч із тією,
Що минула разом зі мною,
Усі незліченні перешкоди долі.
У мене на душі вже не буде болю,
Адже біля мене буде та,
Що життя своє заради мене б віддала,
А цінніше цього взаємного чуття,
Не знало ще нічого більшого,
Усе людське життя в цілому.
Його створили ми самі,
Тепер ми самотні у житті.
Але я знаю одне:
Колись ми зруйнемо,
Ті кайдани, що скували ми собі самі.
Ще будуть пишатись нами,
Наші з тобою батьки!
Будемо пишатись і ми!
Тільки так і ніяк інакше,
Адже любов - це шлях тернистий,
Він робить із невільних,
По-справжньому вільних,
А із слабких, по-справжньому сильних!
Тож пішли тим шляхом.
І хоч перед нами темні ліси,
Довірся мені!
Адже тримаючись разом за руки,
Пліч-о-пліч ми пройдемо й гори хиткі,
Здолаємо разом миті злі.
Люблю я тебе!
Та не втрачу я останній шанс моєї долі,
Щоб повернутися до тебе,
Й бути разом із тобою знову!
Та зустрічати кожен день свій новий,
І бути поруч із тією,
Що минула разом зі мною,
Усі незліченні перешкоди долі.
У мене на душі вже не буде болю,
Адже біля мене буде та,
Що життя своє заради мене б віддала,
А цінніше цього взаємного чуття,
Не знало ще нічого більшого,
Усе людське життя в цілому.
4.
Минули роки після невдалого роману Макса з донькою короля. Часи змінилися. Король при смерті, а до хлопця надходить лист у якому принцеса благає допомогти врятувати королівство від зла, адже у королівстві можуть бути при владі лише чоловіки, а жінки ні.
Молодому хлопцю доведеться зробити складний вибір та поєднатися з минулим, якщо ж не за коханням, то заради спасіння люду королівства.
Чи вистачить у хлопця сил перетнути власні принципи та врятувати людей?
Дізнайтеся у новій книзі!
Молодому хлопцю доведеться зробити складний вибір та поєднатися з минулим, якщо ж не за коханням, то заради спасіння люду королівства.
Чи вистачить у хлопця сил перетнути власні принципи та врятувати людей?
Дізнайтеся у новій книзі!
Лист з Минулого Життя
Я закохана у тебе давно.
Тоді коли наше королівство,
Ще не таким великим було.
Настали часи і прийшло,
У наш замок зло,
Воно пройшло через охорону,
Та зачинене вікно.
Мій батько вже невиліковний,
А час для нього,
Є тепер по-справжньому змістовний.
Якщо у тебе є почуття до народу,
То допоможи своєму королівству,
А інакше коли нестане,
Мого батька згодом,
То весь народ поглине,
Хвиля голоду і мору,
І ось тоді я вже не напишу тобі знову,
Бо буду сидіти довічно у в`язниці,
І сльозами тоді обіллються,
Навічно мої прекраснії очиці.
Тоді коли наше королівство,
Ще не таким великим було.
Настали часи і прийшло,
У наш замок зло,
Воно пройшло через охорону,
Та зачинене вікно.
Мій батько вже невиліковний,
А час для нього,
Є тепер по-справжньому змістовний.
Якщо у тебе є почуття до народу,
То допоможи своєму королівству,
А інакше коли нестане,
Мого батька згодом,
То весь народ поглине,
Хвиля голоду і мору,
І ось тоді я вже не напишу тобі знову,
Бо буду сидіти довічно у в`язниці,
І сльозами тоді обіллються,
Навічно мої прекраснії очиці.
До Ранку
З самого рання,
Почалося вересневе повстання.
Народ зносив барикади,
Не знаючи, що своїм протестом,
Нищив авторитет своєї влади.
І тепер не знайти їм,
Від розпачу розради.
Вороги вже простягли руки,
До владних маєтків.
На вулицях з`явились представники, Кримінальних елементів.
І лиш легітимність лишилась,
У королівському замку.
Спасіння повинне прийти,
Не пізніше, наступного ранку.
Якщо принц не кине,
Амстердамську коханку,
То легітимної влади,
Що залишилась у замку,
Не стане вже зранку.
Почалося вересневе повстання.
Народ зносив барикади,
Не знаючи, що своїм протестом,
Нищив авторитет своєї влади.
І тепер не знайти їм,
Від розпачу розради.
Вороги вже простягли руки,
До владних маєтків.
На вулицях з`явились представники,
І лиш легітимність лишилась,
У королівському замку.
Спасіння повинне прийти,
Не пізніше, наступного ранку.
Якщо принц не кине,
Амстердамську коханку,
То легітимної влади,
Що залишилась у замку,
Не стане вже зранку.
Думки й Збори
Я збираю свої речі та пишу листа,
Розумію, що дружину кину,
І совість моя буде вічно не чиста.
Але рушаю я туди, з якою врешті-решт,
Буде моя майбутня сім`я, а тепер,
Вже своїй колишній я залишу на столі,
Прощального листа.
Розумію, що дружину кину,
І совість моя буде вічно не чиста.
Але рушаю я туди, з якою врешті-решт,
Буде моя майбутня сім`я, а тепер,
Вже своїй колишній я залишу на столі,
Прощального листа.
На Прощання
Хто я поруч із тобою?
Ти весь час була зі мною.
І може виглядає це негідно й гидко,
Що я покину тебе через стільки років,
Може для це тебе найбільша кривда,
Але хіба можливо полюбити ту,
Яку не зміг я полюбити ще й досі?
Ти моя половина,
Але по-справжньому пришита,
Не тими нитками життя.
Не було між нами справжнього кохання,
Та подружнього життя.
Ти залишишся сама,
Але знайдеш когось по-краще.
Той із ким твоє життя,
Не буде таким як зі мною,
А буде, у де-чому інакше,
І в багато чому точно краще.
Між тобою й кимось буде,
По-справжньому любов,
Але я сподіваюсь, що колись,
Через декілька років,
Ти згадаєш мене знов,
Зрозумієш та пробачиш,
І нарешті ось тоді,
У твій дім прийде справжня,
Не підробна та не награна любов.
Ти весь час була зі мною.
І може виглядає це негідно й гидко,
Що я покину тебе через стільки років,
Може для це тебе найбільша кривда,
Але хіба можливо полюбити ту,
Яку не зміг я полюбити ще й досі?
Ти моя половина,
Але по-справжньому пришита,
Не тими нитками життя.
Не було між нами справжнього кохання,
Та подружнього життя.
Ти залишишся сама,
Але знайдеш когось по-краще.
Той із ким твоє життя,
Не буде таким як зі мною,
А буде, у де-чому інакше,
І в багато чому точно краще.
Між тобою й кимось буде,
По-справжньому любов,
Але я сподіваюсь, що колись,
Через декілька років,
Ти згадаєш мене знов,
Зрозумієш та пробачиш,
І нарешті ось тоді,
У твій дім прийде справжня,
Не підробна та не награна любов.
Думки в Кареті
Я їду у таємній кареті,
Вночі крізь ліси, я бачу вогні,
Зрадники готуються до,
Захоплення влади.
Вони вже завершують,
Будувати свої лихі плани.
Якщо я не прийду одружитись,
То доля принцеси,
У в`язниці довічно лишитись.
Батька її закопають у безіменній могилі,
А я залишусь ганьбою,
Історичною й донині.
Вночі крізь ліси, я бачу вогні,
Зрадники готуються до,
Захоплення влади.
Вони вже завершують,
Будувати свої лихі плани.
Якщо я не прийду одружитись,
То доля принцеси,
У в`язниці довічно лишитись.
Батька її закопають у безіменній могилі,
А я залишусь ганьбою,
Історичною й донині.
Правда Життя
Принципи - це вічні лідери мого життя.
Послух мій до них,
Призвів мене до небуття,
Я зник з народного життя.
Лишився сам на сам,
Із некоханою дівчиною,
А у душі я залишився вірним,
Лише принцесі королівській хлопчиною,
Та мрійливою дитиною,
Що мріяла про справжнє кохання,
А не про Амстердамську,
Односторонню любов.
Я кохаю тебе Анфісо,
І повертаюсь до тебе знов.
Послух мій до них,
Призвів мене до небуття,
Я зник з народного життя.
Лишився сам на сам,
Із некоханою дівчиною,
А у душі я залишився вірним,
Лише принцесі королівській хлопчиною,
Та мрійливою дитиною,
Що мріяла про справжнє кохання,
А не про Амстердамську,
Односторонню любов.
Я кохаю тебе Анфісо,
І повертаюсь до тебе знов.
Відступ Зла
Через барикади, чорний хід,
Та невідомий шлях,
Я цілі все ж таки досяг.
І серед безлічі вогню й диму,
Я точно знаю, що не зрадив,
Королівську дитину.
Одруження сталось.
Я очільник нової влади.
Злу довелось покинути стіни,
Ще до настання,
Першої осінньої королівської ради.
Та невідомий шлях,
Я цілі все ж таки досяг.
І серед безлічі вогню й диму,
Я точно знаю, що не зрадив,
Королівську дитину.
Одруження сталось.
Я очільник нової влади.
Злу довелось покинути стіни,
Ще до настання,
Першої осінньої королівської ради.
Солодкий Епілог
Звело життя мене з тобою знов.
Без магії та чар,
Не стало хоч і твого батька,
Але побачив він свого нового зятя.
Зрозумів під кінець,
Життя свого сумного,
Що не в грошах було все добро,
І, що сказане сьогодні це не нове.
Не захопило королівство велике зло!
А наші обійми примирили,
Одурений ворогом народ,
Який згодом зрозуміє правду,
Про можливий допуск,
Великих помилок.
Якби не твоя людяність,
Та моя вірність вітчизні,
Не було всього, що сьогодні є.
Не треба нам листи,
Адже любов тепер єднають лиш обійми,
І пристрасні цілунки,
Що були солодкими,
Тоді коли ми зустрічались в таємниці.
Та коли я лиш тільки заглядався,
У твої ясні зіниці.
Нарешті я з тобою знов.
Може тепер настав наш час пізнати, Справжню любов?
Без магії та чар,
Не стало хоч і твого батька,
Але побачив він свого нового зятя.
Зрозумів під кінець,
Життя свого сумного,
Що не в грошах було все добро,
І, що сказане сьогодні це не нове.
Не захопило королівство велике зло!
А наші обійми примирили,
Одурений ворогом народ,
Який згодом зрозуміє правду,
Про можливий допуск,
Великих помилок.
Якби не твоя людяність,
Та моя вірність вітчизні,
Не було всього, що сьогодні є.
Не треба нам листи,
Адже любов тепер єднають лиш обійми,
І пристрасні цілунки,
Що були солодкими,
Тоді коли ми зустрічались в таємниці.
Та коли я лиш тільки заглядався,
У твої ясні зіниці.
Нарешті я з тобою знов.
Може тепер настав наш час пізнати,