Привид Минулого

Інформація з Surgebook

Опубліковано: 25.12.2023

Статус: Завершено

Обмеження: Ні

Час: 6 хв

Вподобань - 2. Коментарів - 0. Переглядів - 2017

Жанри: Роман, Підлітки та молодь, Поезія

Книга про втрачене кохання та привида, що являється хлопцю уві сні. Може саме він допоможе щось змінити у його гіркій сумній долі? Дізнайтеся усе в новій книзі!

Спогад після Сну

З'явилась сьогодні,
У сні моєму раптово.
Знаєш... Це так дивно і ново!
Подібно до того,
Як тоді років зо троє тому,
Відбулось наше знайомство:
Ти сиділа за стойкою бару.
Тоді тобі подали,
Якийсь там коктейль,
З пилу та жару.
Але ти була якась особлива:
Не заливалися в танці,
Та не наповнювала себе джином.
Ти просто якась,
Неймовірна дівчина.
Пам'ятаю як ми перетнулись,
Тієї дивної ночі,
Такі подібні та схожі,
Чудові були твої зелені очі.
Мене тягнуло до тебе так,
Як ніколи ні до кого у житті ніяк.
Я відчував, що ця тяга,
Якийсь особливий знак.
Не минуло й години,
Як ми разом за руки взялися,
Обійнялися ще в клубі,
А на виході вже цілувалися,
Та покинути це місце,
Врешті-решт насмілилися.
І не було нас там,
Більше жодної ночі,
Адже з'єднались надійним союзом,
Дві наші душі до любові охочі,
І довго не знімалися з мене,
Чари твоїх очей тодішньої ночі...

Після Знайомства

Після клубу ми гуляли у парку,
До самого ранку.
Під світанок між нами,
Були пристрасні цілунки,
Цим етапом,
Зароджувалися нові стосунки.
"Ким ми є у цім житті?" - Питання Вічне та одвічне
Був із нею лише ніч,
Гуляв із нею цілий день,
Та відчуття ніби пройшла вічність.
Вона цікава особа,
Яскрава неповторність,
У її очах не видно жодних докорів,
Та викликає вона,
У мене лише покірність.
І ніби все суцільно просто,
Як води прозорість,
Але не думав я, що ніч,
Змінить так моє життя.
Може врешті-решт буде в мене,
Ще своя власна сім'я?
Таке було моє питання,
До себе самого,
Того першого дня,
І саме з цими настроями,
Я вів її додому,
Аби побачити завтра її знову.

Розлучення

Минали дні й минали ночі,
Минали літо, осінь,
Наші власнії роки,
Усе було ніби гаразд,
Але я, бачив як гасло,
Полум'я моєї власної душі.
Ми поступово розійшлися.
Хоч ти благала розпочати знову,
Та я на всі твої прохання,
Відповідав лиш - "Ні!"
Від мене було чути позіхання, 

Нерозуміння й зітхання,
І зникло вже моє кохання.
Зникли мої почуття,
Мене ніби підмінили,
Не потрібна була мені із тобою,
Вже сім'я. Занадто це складна затія,
Для того у кого душа як лілія,
Що залежить від чогось.
Ти казала обирати між тобою,
Та мистецтвом.
Я натомість вибрав друге!
Ти пішла в сльозах вигукуючи,
Що кохала мене більше,
За будь-кого в житті,
Що хотіла аби були діти,
У нашій майбутній сім'ї.
Ти казала, що я сенс твого життя,
І, що ми пов'язані долею,
Як ось те, мамине шиття.
Ти благала розпочати все спочатку,
Та доля вже поставила,
У наших стосунках,
Свою власну фатальну печатку.

Після Розлучення

Йшли роки. Один за другим,
А я почав втрачати глузд,
Від того часу як ти пішла,
Я став порожнім,
Закритим та сумним.
Зрозуміло мені стало,
Кого втратив я.
Я відмовився від долі,
Втратив сенс свого власного життя,
І якби дурно не було,
Я розумів, що тебе не повернути,
Адже ти зробила тоді все,
Аби мені вдалось тебе,
З легкістю забути.
Жодних профілів, ніків,
Й телефонних номерів.
Ім'я та прізвище й по-батькові,
Пусті речі, що не повернуть мені,
Кохання моїх мрій.
Я бовдур, що втратив тебе,
Але коли побачив я тебе у сні,
То подумав, що може ти,
Ще думаєш про мене?
Знаєш й пам'ятаєш, у лиху годину?
Мою закоханість згадуєш?
Не знаю я чи так усе було.
Але я врешті-решт, зрозумів,
Що вчинив я тоді зло.
Тепер я маю зробити неможливе,
Аби повернути дівчину забуту,
Адже саме з нею,
Моє життя важливе.
Коли ти була поруч,
Воно ще мало якийсь сенс!
Але тепер у пошуках тебе, 

Допоможе, хіба, що екстрасенс?

Віра в Бога

Не вірю я у містику,
Тож вирушаю я до безлічі церков,
Аби вилікувати душевні рани,
Та звільнити себе з цих кайданів,
Минулого свого.
На моєму обличчі сумні відтінки,
Але я намагаюсь показати усмішку,
Споглядаючи на квітучі віти,
Весняної пори,
І знову в мене думки,
Про дітей не створеної сім'ї.
Я молюся днями й ночами,
Не відходжу від ікон,
Чекаю відкриття Божого Храму,
Споглядаючи на ікони в ньому,
Через декілька його великих вікон.
Я сумний та не втрачаю,
Віри й надії,
На добро, адже знаю,
Що воно здолає,
Усе лихо та будь-яке зло.
Йду я знову вже додому,
Заходжу до квартири,
До цього споглядав
На церковні золоті ікони,
Та яскраві магазинні вітрини.
Ось і настала ніч.
Знову день на марне?
Тижнями благаю Бога про одне,
Та чи почує він мене?

Сон

Ліг рано вночі спати,
Адже живу в місті й мені не треба,
Поля сільські орати.
І знову темнота, хоча ні,
Це якийсь тунель,
Іти вперед або залишитися тут?
Не маю часу я на думку,
Все може закінчитися будь-коли!
Жити сумним життям, чи,
Загинути щасливою,
Людською смертю?
Багато питань, але немає часу,
Для всіх цих зволікань.
Я біжу на світло біле,
Й вдарився об скло,
Але чи є ж воно? Чому таке міцне?
Не розумію я цього,
Оглядаюся навколо,
Та розумію, що це вікно,
Шкільного актового залу,
На склі число, а в приміщенні, Зупинений годинник,
Запам'ятовую це все відмінно,
Адже в школі був я ще й відмінник.

Думи після Сну

Я прокинувся та зрозумів,
Що день із сну вже сьогодні,
А до часу того, залишилось,
Не багато, десь години,
Зо дві мабуть.
Мені лишилось лиш доїхати туди,
Прийти та зрозуміти,
Чи був у сні моєму,
Шанс від долі або це все,
Просто тіні минулого мого,
Втраченого, але не
Забутого шляху колишнього мого?

Довгоочікувана Зустріч

Я вже у актовому залі,
Перебуваю десь зо дві години,
Й починаю розуміти, що це була,
Тінь минулого мого.
Але я раптом бачу когось у вікно.
Так. Це вона. Усе в сні було вірно!
У неї велика валіза,
Вона двоколісна,
Напевно звідкись приїхала раптом,
Але зараз не важливо,
Адже якщо я не,
Наздожену її зараз,
То доля буде вважати,
Це - моїм невдалим жартом...

Після Зустрічі

Я наздогнав її.
Провів до актового залу.
Вона з Сієтлу сюди прибула,
Адже гідного життя,
Після розлучення зі мною,
Вона й там не здобула.
Я почав питати, як вона?
Благав пробачення за себе,
Й дурнії вчинки,
Вона заплакала,
Обійняла мене міцно.
Стало зрозуміло, що завдяки,
Богові та долі,
Ми тепер будемо разом вічно.
Тож обіймалися міцно та 

Обмінялися цілунками пристрасно.
І після цього всього,
Того дня від ранку,
Й до самого кінця,
Ми залишились у актовому залі,
Де закохано споглядали,
На вуличні квітучії віти,
Які ніжно та лагідно гойдав,
Приємний та теплий,
Весняний вітер.