Інформація з SurgebookОпубліковано: 29.12.2023Статус: ЗавершеноОбмеження: НіЧас: 10 хвВподобань - 2. Коментарів - 1. Переглядів - 1249Жанри: Підлітки та молодь, Поезія, Творчість
Дай Мені Знак
Місяць березень,
Я зрозумів твій натяк,
Я не забув той серпень.
Я вів себе аби як,
І вчасно не зрозумів,
Твій знак.
Я втратив все, що мав і те,
Що було. Тепер усе ніяк,
А твоє серце вже,
Мене забуло.
Мені соромно за все,
Що я накоїв тоді,
Я знаю, що не бути,
Разом нам.
Тож годі:
Вибач та забудь,
Якщо ж ні, то дай знак,
Як тебе, мені здобуть?
Я зрозумів твій натяк,
Я не забув той серпень.
Я вів себе аби як,
І вчасно не зрозумів,
Твій знак.
Я втратив все, що мав і те,
Що було. Тепер усе ніяк,
А твоє серце вже,
Мене забуло.
Мені соромно за все,
Що я накоїв тоді,
Я знаю, що не бути,
Разом нам.
Тож годі:
Вибач та забудь,
Якщо ж ні, то дай знак,
Як тебе, мені здобуть?
Лист Сподівання
Та, що ти знаєш про кохання?
Коли від тебе при розмові,
На цю тему, чутно лиш зітхнання.
На моїх аркушах роками були ноти,
Тепер у віршах про тебе цілі блокноти.
А ти все далі, йдеш подалі,
Хоч знаєш всієї закоханості моєї деталі.
Я нікого так як тебе не любив,
І хочу бути із тобою,
Не лишень тому, щоб чути там від когось,
Що життя своє гідно прожив.
Я мрію про сім`ю й море палких почуттів,
Але тобі напевне, не треба,
Усіх цих моїх відчуттів.
Життя таке складне й непросте,
Але у ньому є твоє усміхнене лице.
Блакитнішим за небо, можуть бути лише твої очі,
Я розумію, що ми з тобою, стали часом,
Взагалі на самих себе не схожі.
Не треба мені стадіонів й тисячі аплодисментів,
Не треба мені мільйони пройденних кілометрів,
Я хочу бути зараз із тобою тут,
Та лише разом із тобою,
Будувати наш маршрут!
Коли від тебе при розмові,
На цю тему, чутно лиш зітхнання.
На моїх аркушах роками були ноти,
Тепер у віршах про тебе цілі блокноти.
А ти все далі, йдеш подалі,
Хоч знаєш всієї закоханості моєї деталі.
Я нікого так як тебе не любив,
І хочу бути із тобою,
Не лишень тому, щоб чути там від когось,
Що життя своє гідно прожив.
Я мрію про сім`ю й море палких почуттів,
Але тобі напевне, не треба,
Усіх цих моїх відчуттів.
Життя таке складне й непросте,
Але у ньому є твоє усміхнене лице.
Блакитнішим за небо, можуть бути лише твої очі,
Я розумію, що ми з тобою, стали часом,
Взагалі на самих себе не схожі.
Не треба мені стадіонів й тисячі аплодисментів,
Не треба мені мільйони пройденних кілометрів,
Я хочу бути зараз із тобою тут,
Та лише разом із тобою,
Будувати наш маршрут!
Дівчина з ТЦ
Вона спокійно підіймалася вгору ескалатором торгового центру готуючись вийти з приміщення. З лівого боку був підйомник, який проводив людей вниз, до входу в ТЦ, а з права розміщувалося величезне вікно.
Попри вечір промені ясного теплого літнього сонця, яскраво освітлювали її біленьку шкіру, яка ще не встигла добряче засмагнути на палаючому Сонці, а також сонячним сяйвом обгорнулося її золотисте розкішне волосся, яке вона час від часу поправляла своєю спокійною, худою, приємною та ніжною рукою.
Їй було десь щось більше 20, хоч і одягнута вона була як дівчина-підліток років 14-16.
Завдяки тому, що вона носила короткі шорти, а не довгі штани, будь хто міг побачити на її лівій нозі темне татуювання з квітами й листками папороті коло них.
Манікюр на її нігтях був рожевий й ідеально підходив до її рожевих шортів та рожевої спортивної кофти.
Очі були зелені й своїм кольором нагадували приємний та затишний ліс, що влітку своєю зеленню закликав людей гуляти у ньому й своїми зеленими барвами заспокоював їх та намагався максимально відволікти своїх відвідувачів від буденного життя та гамору шумного міста.
Попереду її чарівних очей були окуляри з червоними дужками, які так чудово виглядали на ній і так ясно виділяли її приємну, розкішну та лагідну зелень.
Споглядаючи у її казково-чудові очі можна було побачити золотисте поблискування її зіниць, що означало якусь велику надію на свою подальшу долю.
Можливо вона хотіла стати студенткою медичного чи педагогічного й дуже сподівалася, що результати іспиту, який опублікують сьогодні ввечері на сайті того чи іншого ВНЗ покажуть її прізвище та ім'я у списку на бюджет.
Сама вона була досить високою, хоч і зрозуміло, що бували дівчата й дещо вищі ніж вона.
На вустах у неї була яскрава червона помада, яка ідеально доповнювала вже існуючу ідеальну композицію її прекрасного обличчя.
Тоналки на ній скоріш за все не було, хоча хто, я такий, аби це розрізняти)
Парфум, який супроводжував її у такій публічній подорожі був солодким та нагадував весняний квітковий сад.
На її шиї розміщувався кулон з червоною трояндою, а на її руці був золотистий ланцюжок.
Її хода була впевненою, а настрій напевно сумним адже у її руках нічого не було, відповідно в універмазі не знайшлося ввечері о 19.28 того, що їй так було потрібно.
Повітряна тривога її скоріш за все не хвилювала, адже переключення треку в телефоні й слухання музики у одному білому бездротовому навушнику неодмінно доводило це.
Вийшовши з магазину вона зняла свою спортивну кофту й цим вона відкрила вигляд на свою футболку.
Звісно на цій футболці виділявся малюнок, а саме таємничий оповитий загадками й легендами старий Львів.
Окремо варто виділити те, що її плечі були оголені адже футболка була з відкритими плечима.
Її плечі - це неодмінно те, на чому так добре ставили акцент українські письменники, така собі певна естетика жіночої фігури, яка відома своєю граціозністю та ідеальністю.
До неї відносять безліч речей і кожен пише про те, що його зацікавило у жінці або дівчині.
Загалом відкрити очі на цю тематику допомагають спеціальні збірники інтимної лірики у, яких можливо знайти твори безлічі різних українських авторів.
Завершити цю історію варто її червоними кедами, що доволі чітко виділялись у тій локації, де вона перебувала. Адже замість стандартного чорного чи традиційного білого, вона обрала нестандартний червоний.
Далі вона поглянула у мій бік, усміхнулась й повернула наліво ніби знаючи, що нам не по дорозі й цим зробила такий собі прощальний жест, а я повернув направо і пішов через ринок на транспортну зупинку й згодом сівши у червоно-білий бус, розрахувавшись електронним квитком через жовтий валідатор, вирушив додому, де згодом і опинився.
Попри вечір промені ясного теплого літнього сонця, яскраво освітлювали її біленьку шкіру, яка ще не встигла добряче засмагнути на палаючому Сонці, а також сонячним сяйвом обгорнулося її золотисте розкішне волосся, яке вона час від часу поправляла своєю спокійною, худою, приємною та ніжною рукою.
Їй було десь щось більше 20, хоч і одягнута вона була як дівчина-підліток років 14-16.
Завдяки тому, що вона носила короткі шорти, а не довгі штани, будь хто міг побачити на її лівій нозі темне татуювання з квітами й листками папороті коло них.
Манікюр на її нігтях був рожевий й ідеально підходив до її рожевих шортів та рожевої спортивної кофти.
Очі були зелені й своїм кольором нагадували приємний та затишний ліс, що влітку своєю зеленню закликав людей гуляти у ньому й своїми зеленими барвами заспокоював їх та намагався максимально відволікти своїх відвідувачів від буденного життя та гамору шумного міста.
Попереду її чарівних очей були окуляри з червоними дужками, які так чудово виглядали на ній і так ясно виділяли її приємну, розкішну та лагідну зелень.
Споглядаючи у її казково-чудові очі можна було побачити золотисте поблискування її зіниць, що означало якусь велику надію на свою подальшу долю.
Можливо вона хотіла стати студенткою медичного чи педагогічного й дуже сподівалася, що результати іспиту, який опублікують сьогодні ввечері на сайті того чи іншого ВНЗ покажуть її прізвище та ім'я у списку на бюджет.
Сама вона була досить високою, хоч і зрозуміло, що бували дівчата й дещо вищі ніж вона.
На вустах у неї була яскрава червона помада, яка ідеально доповнювала вже існуючу ідеальну композицію її прекрасного обличчя.
Тоналки на ній скоріш за все не було, хоча хто, я такий, аби це розрізняти)
Парфум, який супроводжував її у такій публічній подорожі був солодким та нагадував весняний квітковий сад.
На її шиї розміщувався кулон з червоною трояндою, а на її руці був золотистий ланцюжок.
Її хода була впевненою, а настрій напевно сумним адже у її руках нічого не було, відповідно в універмазі не знайшлося ввечері о 19.28 того, що їй так було потрібно.
Повітряна тривога її скоріш за все не хвилювала, адже переключення треку в телефоні й слухання музики у одному білому бездротовому навушнику неодмінно доводило це.
Вийшовши з магазину вона зняла свою спортивну кофту й цим вона відкрила вигляд на свою футболку.
Звісно на цій футболці виділявся малюнок, а саме таємничий оповитий загадками й легендами старий Львів.
Окремо варто виділити те, що її плечі були оголені адже футболка була з відкритими плечима.
Її плечі - це неодмінно те, на чому так добре ставили акцент українські письменники, така собі певна естетика жіночої фігури, яка відома своєю граціозністю та ідеальністю.
До неї відносять безліч речей і кожен пише про те, що його зацікавило у жінці або дівчині.
Загалом відкрити очі на цю тематику допомагають спеціальні збірники інтимної лірики у, яких можливо знайти твори безлічі різних українських авторів.
Завершити цю історію варто її червоними кедами, що доволі чітко виділялись у тій локації, де вона перебувала. Адже замість стандартного чорного чи традиційного білого, вона обрала нестандартний червоний.
Далі вона поглянула у мій бік, усміхнулась й повернула наліво ніби знаючи, що нам не по дорозі й цим зробила такий собі прощальний жест, а я повернув направо і пішов через ринок на транспортну зупинку й згодом сівши у червоно-білий бус, розрахувавшись електронним квитком через жовтий валідатор, вирушив додому, де згодом і опинився.
Важливий Епізод
Я доторкаюсь до її волосся,
Доторкаюсь до її плечей.
Обіймаю та кохаю,
Ось він, простий, важливий та змістовний епізод,
Будь-якої пари у буденності речей.
Доторкаюсь до її плечей.
Обіймаю та кохаю,
Ось він, простий, важливий та змістовний епізод,
Будь-якої пари у буденності речей.
Справжнє Кохання
А пам'ятаєш літні ранки
Приємні світанки
Споглядання один в одному в очі
Закоханість таку, що
Не заснути тобі тієї романтичної ночі
Я вглядався в твої сині очі
Бачив я у них безмежність океану,
Ти лікувала кожну мою рану.
А, що казати вже про твої плечі,
Коли до-речі, для щастя,
Нам не потрібні були жодні речі.
Ось такі вони миті нашого кохання,
Згадуючи їх я розумію,
Що це найбільше моє щастя!
Та вже немає більше в мене,
Ніякого зітхання,
Адже я нарешті зрозумів,
Та отримав - справжнє кохання!
Приємні світанки
Споглядання один в одному в очі
Закоханість таку, що
Не заснути тобі тієї романтичної ночі
Я вглядався в твої сині очі
Бачив я у них безмежність океану,
Ти лікувала кожну мою рану.
А, що казати вже про твої плечі,
Коли до-речі, для щастя,
Нам не потрібні були жодні речі.
Ось такі вони миті нашого кохання,
Згадуючи їх я розумію,
Що це найбільше моє щастя!
Та вже немає більше в мене,
Ніякого зітхання,
Адже я нарешті зрозумів,
Та отримав - справжнє кохання!
Загадкова Пара
Літо. Серпень. На годиннику була 21:30. Молодий хлопчина у супроводі не менш молодої дівчини зайшли до кафе недалеко від міської Ратуші.
Пройшовши вуличний зал цього закладу, вони вирушили у внутрішній зал й покликавши офіціанта, вони також запросили деякий дозвіл у адміністратора. Отримавши стверджувальну відповідь, офіціант внутрішнього залу відкрив молодим людям двері так званого нульового поверху.
Вони спускалася доволі довгими дерев'яними сходами, а їх шлях освячували ліхтарі, що максимально своїм кольором нагадували природнє світло.
Це місце було ідеальним укриттям від міського шуму та людей знайомих тобі й не знайомих взагалі.
Поверх, який у будь якому іншому місці був би підвалом, тут є не просто величезним сховищем, а цілим укриттям з генератором, яскравим та приємним неоновим світлом, розкішними меблями, приставками й, щонайголовніше - це місце цілком секретне від інших осіб.
До нього допускають лишень особливих!
Тож тут не побачиш своїх знайомих чи колег або когось ще. Це локація для особистих розмов і відпочинку!
Повернемося до нашої пари. Хлопець разом із своєю супутницею присіли на диван у лівій частині кімнати.
Грала популярна закордонна музика, яка так часто траплялася у відео з тіктоку, але вона була якась особлива і не лишень тому, що повна, але й тому, що більшість з того, що грало було якісним реміксом й ідеально своїм гранням у прямому сенсі перебігало по колонках, що були майже на стелі закладу.
Поруч з ними була приставка, немалий, але кристально чистий скляний стіл й величезний плазмовий телевізор, хоча вони їх мало цікавили.
Між ними почався деякий діалог:
— Унікальне місце. Я фанатка центру міста, але тут ніколи не бувала. Більшого того я навіть нічого не чула про це місце!
— Це і не дивно. Вони не рекламують себе. Вони існують для особливих осіб. Про них знають декілька сотень містян й не більше, а пройти сюди вдається лишень деяким особливим особам. Поглянь
навколо тут навіть немає камер, а системи протипожежного захисту настільки потужні, що здатні повністю погасити полум'я вогню, яким би великим воно не було, а ці гарні стіни здатні витримати серйозне бомбардування.
Дівчина слухала його захоплено. Навіть більше того була здивована тим настільки він розумний й скільки нового вона дізналася за такий короткий проміжок часу цього вечора.
— Це місце надзвичайно гарне. Я вражена ним, але для чого ми прийшли у настільки секретну локацію?
На цьому я все ж таки вирішив нехай і раптово, але втрутися у їх діалог:
— Молоді люди, щось бажаєте замовити?
Хлопець швидко й впевнено відповів:
— Нам два холодних безалкогольних мохіто будь ласка.
Я записав його слова до свого блокноту й швидко зник із поля зору. Дівчина у цей час була ніби заворожена й не сказала жодного слова. Хлопець вирішив продовжити розмову:
— У мене до тебе є справа. Надзвичайно серйозна. Одна з найскладніших за час усієї твоєї діяльності. І повір, те, що ти зараз почула й почуєш повинно залишатися лише між нами й лишень у стінах цього закладу.
— Гаразд. Я тебе зрозуміла!
Я приніс їм їх коктейлі та зник так як і з'явився.
На столі поруч, у папці, лежали папери. Вдарившись келихами й почавши пити свої напої, вони почали займатися роботою.
Нажаль із того вечора усе, що я запам'ятав це дві репліки, які я почув коли збирався додому адже моя зміна закінчилась, а мій колега запізнювався на зміну, але це були вже не мої проблеми.
Я хотів відпочити від робочого дня й цей відпочинок був мені набагато важливіший ніж підслуховування чиїхось розмов.
Далі дівчина поклала свого келиха на стіл й розглядаючи матеріали у папці, що лежали на столі, захоплено сказала:
— У тебе дійсно грандіозний план. Не думала, що за такий доволі недовгий проміжок часу скільки ми не бачились, ти досягнув таких висот. Я дуже вражена тобою!
Хлопець одразу ж після її слів сказав:
— Це справа усього мого життя. Проєкт, який остаточно переверне цей світ!
Прозвенів дзвін келихів, було чути як вони надпивають своє мохіто й невдовзі хлопець огорнув її у свої теплі обійми. Він закохано дивився у її зелені очі та цілував її плечі й шию. Згодом вони цілувалися у губи, але чим продовжилась та сцена мені невідомо.
Повертаючись у кафе на денну зміну о 09:30 годині я бачив як вони виходили із закладу.
Хлопець тримав її за руку, а у другій руці, тримав папку з учорашнього вечора.
Вони привіталися зі мною. Дівчина, що супроводжувала хлопця з усмішкою на обличчі сказала, що ми давно не бачились, а я побажавши їм обом гарного дня пішов у нульовий поверх знову.
З товаришем по роботі я спілкувався не довго, але він був стурбований, що окрім келихів, молоді люди, скоріш за все випадково залишили папірець зі своєї папки, де друкованими латинськими літерами було написано, якийсь вираз.
Я зрозумів, що наздоганяти цю загадкову пару вже немає сенсу, але вирішив довідатись, що ж значать ці слова на папері.
Шукаючи відповідну інформацію у інтернеті я нарешті знайшов значення тих слів. Там було написано:
«Levis est labor omnis amanti»
(Закоханому всяка праця легка).
Ким були ці люди залишається лише здогадуватися, але більше я їх у нашому закладі не бачив.
Сподіваюсь, що ця дівчина допоможе своєму другу довести його справу до кінця й вони разом щось зроблять важливе для усього світу й саме тоді я та й ви дізнаємося, що ж за працю усього свого життя хлопець показував дівчині минулої ночі.
Пройшовши вуличний зал цього закладу, вони вирушили у внутрішній зал й покликавши офіціанта, вони також запросили деякий дозвіл у адміністратора. Отримавши стверджувальну відповідь, офіціант внутрішнього залу відкрив молодим людям двері так званого нульового поверху.
Вони спускалася доволі довгими дерев'яними сходами, а їх шлях освячували ліхтарі, що максимально своїм кольором нагадували природнє світло.
Це місце було ідеальним укриттям від міського шуму та людей знайомих тобі й не знайомих взагалі.
Поверх, який у будь якому іншому місці був би підвалом, тут є не просто величезним сховищем, а цілим укриттям з генератором, яскравим та приємним неоновим світлом, розкішними меблями, приставками й, щонайголовніше - це місце цілком секретне від інших осіб.
До нього допускають лишень особливих!
Тож тут не побачиш своїх знайомих чи колег або когось ще. Це локація для особистих розмов і відпочинку!
Повернемося до нашої пари. Хлопець разом із своєю супутницею присіли на диван у лівій частині кімнати.
Грала популярна закордонна музика, яка так часто траплялася у відео з тіктоку, але вона була якась особлива і не лишень тому, що повна, але й тому, що більшість з того, що грало було якісним реміксом й ідеально своїм гранням у прямому сенсі перебігало по колонках, що були майже на стелі закладу.
Поруч з ними була приставка, немалий, але кристально чистий скляний стіл й величезний плазмовий телевізор, хоча вони їх мало цікавили.
Між ними почався деякий діалог:
— Унікальне місце. Я фанатка центру міста, але тут ніколи не бувала. Більшого того я навіть нічого не чула про це місце!
— Це і не дивно. Вони не рекламують себе. Вони існують для особливих осіб. Про них знають декілька сотень містян й не більше, а пройти сюди вдається лишень деяким особливим особам. Поглянь
навколо тут навіть немає камер, а системи протипожежного захисту настільки потужні, що здатні повністю погасити полум'я вогню, яким би великим воно не було, а ці гарні стіни здатні витримати серйозне бомбардування.
Дівчина слухала його захоплено. Навіть більше того була здивована тим настільки він розумний й скільки нового вона дізналася за такий короткий проміжок часу цього вечора.
— Це місце надзвичайно гарне. Я вражена ним, але для чого ми прийшли у настільки секретну локацію?
На цьому я все ж таки вирішив нехай і раптово, але втрутися у їх діалог:
— Молоді люди, щось бажаєте замовити?
Хлопець швидко й впевнено відповів:
— Нам два холодних безалкогольних мохіто будь ласка.
Я записав його слова до свого блокноту й швидко зник із поля зору. Дівчина у цей час була ніби заворожена й не сказала жодного слова. Хлопець вирішив продовжити розмову:
— У мене до тебе є справа. Надзвичайно серйозна. Одна з найскладніших за час усієї твоєї діяльності. І повір, те, що ти зараз почула й почуєш повинно залишатися лише між нами й лишень у стінах цього закладу.
— Гаразд. Я тебе зрозуміла!
Я приніс їм їх коктейлі та зник так як і з'явився.
На столі поруч, у папці, лежали папери. Вдарившись келихами й почавши пити свої напої, вони почали займатися роботою.
Нажаль із того вечора усе, що я запам'ятав це дві репліки, які я почув коли збирався додому адже моя зміна закінчилась, а мій колега запізнювався на зміну, але це були вже не мої проблеми.
Я хотів відпочити від робочого дня й цей відпочинок був мені набагато важливіший ніж підслуховування чиїхось розмов.
Далі дівчина поклала свого келиха на стіл й розглядаючи матеріали у папці, що лежали на столі, захоплено сказала:
— У тебе дійсно грандіозний план. Не думала, що за такий доволі недовгий проміжок часу скільки ми не бачились, ти досягнув таких висот. Я дуже вражена тобою!
Хлопець одразу ж після її слів сказав:
— Це справа усього мого життя. Проєкт, який остаточно переверне цей світ!
Прозвенів дзвін келихів, було чути як вони надпивають своє мохіто й невдовзі хлопець огорнув її у свої теплі обійми. Він закохано дивився у її зелені очі та цілував її плечі й шию. Згодом вони цілувалися у губи, але чим продовжилась та сцена мені невідомо.
Повертаючись у кафе на денну зміну о 09:30 годині я бачив як вони виходили із закладу.
Хлопець тримав її за руку, а у другій руці, тримав папку з учорашнього вечора.
Вони привіталися зі мною. Дівчина, що супроводжувала хлопця з усмішкою на обличчі сказала, що ми давно не бачились, а я побажавши їм обом гарного дня пішов у нульовий поверх знову.
З товаришем по роботі я спілкувався не довго, але він був стурбований, що окрім келихів, молоді люди, скоріш за все випадково залишили папірець зі своєї папки, де друкованими латинськими літерами було написано, якийсь вираз.
Я зрозумів, що наздоганяти цю загадкову пару вже немає сенсу, але вирішив довідатись, що ж значать ці слова на папері.
Шукаючи відповідну інформацію у інтернеті я нарешті знайшов значення тих слів. Там було написано:
«Levis est labor omnis amanti»
(Закоханому всяка праця легка).
Ким були ці люди залишається лише здогадуватися, але більше я їх у нашому закладі не бачив.
Сподіваюсь, що ця дівчина допоможе своєму другу довести його справу до кінця й вони разом щось зроблять важливе для усього світу й саме тоді я та й ви дізнаємося, що ж за працю усього свого життя хлопець показував дівчині минулої ночі.
Місія
Коли побачив я тебе
То миттю втратив себе.
Я ніби й на самоті,
А в голові, малюються сюжети:
Де разом Я і ТИ,
Та Всесвіт нескінченний,
І купа зір яскравих незліченних.
Та лиш в думках,
Поки-що залишилась ця картина:
Вона у серці моїм,
То радості купа, а то суцільного суму тяганина.
Але залишились у мене сили впливу долі,
І розуміння того, що здобути тебе,
Місія моєї волі!
То миттю втратив себе.
Я ніби й на самоті,
А в голові, малюються сюжети:
Де разом Я і ТИ,
Та Всесвіт нескінченний,
І купа зір яскравих незліченних.
Та лиш в думках,
Поки-що залишилась ця картина:
Вона у серці моїм,
То радості купа, а то суцільного суму тяганина.
Але залишились у мене сили впливу долі,
І розуміння того, що здобути тебе,
Місія моєї волі!